Вiд цiєї звicткu здpuгнyлacя вcя кpaїнa: нaвмucнσ y6uт0 Coню, її мaлeнькσгo cuнa Aдaмa тa бaбycю Тeтянy… Дeтaлi…
Окупанти в Україні вбивають цілі родини у їхніх власних будинках.
Молитися за рідних та ще більше допомагати українським захисникам – така мета у родини загиблих Тарасевичів у Запоріжжі. Російська бомба поцілила в їхній будинок 42 людини поранено. 10 загинули. Зокрема і 27-річна Софія, її маленький син і бабуся.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Кіри Овес.
Рідні показали ТСН останні кадри із 1-річним Адамом. Їх зняла його бабуся і надіслала в сімейний чат. Вже за кілька годин після цієї прогулянки в їхній будинок влучила російська бомба
Адам з мамою і дідусем жили на третьому поверсі. Сергій у момент атаки працював, на останнє його повідомлення: “У вас усе гаразд?”. Донька вже не відповіла. Коли він прибіг додому – довго не міг впізнати будинок.
“Я годину ходив отут от. Аж потім я зрозумів, що тут нічого немає”, – каже батько загиблої Сергій Лущай.
Поки він був на роботі Софії з дитиною допомагала її бабуся Тетяна, каже мати загиблої.
“Дізналася що місто обстрілюють КАБами, почала телефонувати мамі і Соні і з ними вже не було зв’язку, і тоді я вже зрозуміла, що це кінець“, – каже мама загиблої Юлія Тарасевич.
Розповідаючи про рідних жінка часто зривається в сльози. Донька була перекладачем з англійської. На початку повномасштабного вторгнення разом з 15-річним братом поїхала до Великої Британії.
“Малий пішов у школу, а Соня знайшла собі роботу на військовій базі, яка готувала наших військових і вона працювала там перекладачем. Вона народила Адама і це була найкоханіша дитина в моєму житті, це був неймовірний хлопчик він був такий розумний”, – каже Юлія Тарасевич.
Повернулася додому, бо сумувала за рідними і мріяла працювати психологом. Допомагати людям, як її 68-річна бабуся Тетяна Тарасевич.
“Все життя пропрацювала лікарем педіатром, вона рятувала дітей, вона вивчала студентів, кращої матері не було у світі”, – каже Юлія Тарасевич, яка втратила матір,доньку та онука.
Єдине, що лишилося від їхньої квартири – це фотографія, яку сестра Софії знайшла, коли рятувальники розгрібали завали.
“З того ковша в якийсь момент вилетіла ось ця фотографія єдина”, – згадує Ганна Павлишина.
Світлина пом’ята і подряпана, але рідні не можуть намилуватися на свого Адамчика. Пам’ятають усе – його перші рухи, перші кроки, перший удар по м’ячу.
“В останній вечір я помітив, що він вже його буц, думаю, ще трошечки і заговорить. Московиться бомба не дала йому навчитись розмовляти”, – каже Сергій Лущай.
“Спочатку винесли Соню і опізнали її спочатку, як іншу людину, бо дуже була понівечена, а потім пізніше знайшли бабусю і Адама і під тим горіхом, де він гуляв”, – згадує Ганна Павлишина.
У той трагічний день загинуло 10 людей, зокрема і сусіди Софії та Адама – молоде подружжя та дідусь, вижив лише 5-річний хлопчик, який наразі в лікарні.
“Я буду жити помстою заради пам’яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця русня припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає”, – каже Юлія Тарасевич.